Пухлини сечового міхура

Консультація уролога Хірургічна урологія УЗД нирок і сечового міхура Цистоскопія КТ урологія

Пухлини сечового міхура – злоякісні й доброякісні новоутворення на слизистій оболонці та тканинах сечового міхура.

Статистика показує, що пухлини сечового міхура займають четверте місце після пухлин шлунку, стравоходу, легень і гортані, і перше місце по новоутвореннях сечостатевої системи. Найчастіше хворіють люди похилого віку (понад 50 років), у чоловіків пухлини сечового міхура діагностуються в чотири рази частіше ніж у жінок.

Причини розвитку пухлин сечового міхура до кінця не зрозумілі, але головними факторами ризику являються:

• контакт з хімічними канцерогенами (сполуки ароматичних амінів);
• шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем);
• спадковий фактор;
• хронічні інфекційні захворювання;
• іонізаційне опромінення;
• забруднення навколишнього середовища.

Пухлини сечового міхура класифікуються за наступними критеріями:

• за ступенем злоякісності (доброякісні чи ракові новоутворення);
• за походженням (первині чи вторинні пухлини);
• за розповсюдженням метастазів в лімфатичній системі та віддалених регіонах;
• за локалізацією (новоутворення на слизовій оболонці (папіломи), на м’язовій і сполучних тканинах сечового міхура тощо);
• за розташуванням патологічного процесу на самому сечовому міхурі (на дні, шийці, тілі)

Симптоми пухлини сечового міхура залежать від локалізації, розміру новоутворення, стадії патологічного процесу тощо. До найпоширеніших проявів захворювання належать

• Гематоурія. Наявність у сечі крові. При незначній кровотечі колір сечі залишається незмінним, лише при лабораторному обстеженні виявляються еритроцити. При значній кількості еритроцитів колір сечі змінюється на іржавий чи червоний. Навіть при незначній присутності свіжих еритроцитів потрібно провести детальне поглиблене обстеження, оскільки це може бути першим проявом тяжких захворювань.
• Порушення сечовипускання (дизурія): відчуття болю та печіння під час сечовипускання, часті і хибні позиви.
• Больовий синдром: біль різного характеру в області сечового міхура, біль в попереку чи боку тощо
• Загальні симптоми: втрата ваги, втома, слабкість, невелика температура.

Діагностика захворювання проводиться на основі:

• лабораторного обстеження сечі (обстеження сечі на виявлення клітин крові);
• ультразвукового обстеження (УЗД сечового міхура через черевну стінку, трансректанльно чи трансвагінально);
• ендоскопічного обстеження (цистоскопія);
•  КТ і МРТ томографії (КТ органів сечовидільної системи, МРТ органів малого таза).

Кожен метод має свої переваги і призначається лікарем на основі зібраних даних і симптомів. Наприклад, цистоскопія дозволяє отримати чітку детальну картину стану слизової оболонки сечового міхура з можливістю забору гістологічних зразків. УЗД обстеження дає можливість діагностувати пухлини глибоких тканин сечового міхура. КТ і МРТ томографія формує цілісну картину патології й ступінь враження навколишніх тканин.

Лікування пухлин сечового міхура залежить від характеру патологічного процесу. Комбіноване використання хірургічних методів, хіміотерапії, радіотерапії, імунотерапії дають найоптимальніший результат.

Трансуретральна резекція сечового міхура

На сьогодні, цей ендоскопічний метод вважається стандартом в лікування доброякісних пухлини і початкових стадій рака сечового міхура. Видалення новоутворення проводиться за допомогою цистоскопа через сечовивідний канал.

Радикальна цистектомія (видалення сечового міхура)

Радикальна хірургічна операція призначається при розповсюдженій прогресуючій патологію, і полягає у видаленні сечового міхура з навколишніми тканинами. Після цистектомії проводяться операції по пластиці нового сечового міхура й використовуються різні методи виведення сечі.

Хіміо- і радіотерапія

Використання хімічних препаратів і іонізаційного опромінення для зменшення росту і знищення ракових клітин.

Прогноз лікування

Об’єм і ефективність лікування пухлин сечового міхура залежить від ступеня злоякісності процесу і розповсюдження, але при своєчасній комплексній терапії позитивний прогноз. Надалі необхідне систематичне спостереження у лікаря-уролога з регулярним цистоскопічним контролем.